Razom Добре там – де ми є! Разом краще і цікавіше.
Разом.Si збирає всіх українців в Словенії. Гуртуємось і допомагаємо один одному. Діють курси словенської мови. На сайті працює форум, де можна задати свої запитання і знайти однодумців. Регулярно проводимо зустрічі, покази фільмів, екскурсії.
 

Тиждень української культури “Культурний мікс Борщ” в Республіці Словенія


Ініціатива проведення такого свята виникла у 2015 році, після подій на Євромайдані в Любляні, який було організовано однією зі засновниць культурного товариства «Любляна – Київ» Інною Демченко-Фреліх та місцевою українською діаспорою. Після Революції гідності голова товариства Андрій Гевка та Інна Демченко-Фреліх співпрацювали в рамках неофіційної організації «Разом», бо на той час ще не мали офіційно заснованої організації. Проводили спільні акції на підтримку України під час окупації Криму та війни на Донеччині і Луганщині, а згодом допомагали воїнам АТО. Після закінчення Євромайдану до учасників приєднався українець Іван Варко, котрий переїхав до Любляни. Він допоміг заснувати товариство «Разом», а також підтримав фінансово і технічно відкриття сайта www.razom.si, а пізніше www.situacija.si. Сайт був створений з метою наповнення його новинами про українські події словенською мовою. Редактор сайта – Андрій Гевка.

img_52031_2_1

Доповідає словенський журналіст Бранко Собан

img_52033_2_1

Учасники круглого столу. Зліва направо: Інна Демченко-Фреліх, журналіст Бранко Собан, голова ТК «Любляна – Київ» Андрій Гевка, історик Алеш Мавер

img_52034_2_1

Гості круглого столу

«Певний час ми існували неофіційно, але потім зрозуміли, що важко об’єднувати громаду, складно мати справу зі словенськими та українськими інституціями, перебуваючи в неофіційному форматі, і тому вирішили створити офіційну організацію, – каже Інна Демченко-Фреліх. – Таким чином з’явилося КТ «Любляна – Київ». Поки був Майдан, люди збиралися там, а потім вирішили створити осінню зустріч – час, коли всі повертаються з канікул, зустріч на пікніку, щоб якось знову зібрати людей. Під час цих зустрічей займалися волонтерством, але поступово здавалося, що ці зустрічі вичерпали себе, і ми почали придумувати нові способи заохочення людей збиратися разом.

Також було прийняте рішення, що наші акції не будуть внутрішніми, оскільки зараз в Україні триває війна, зокрема, пропагандистська, тому потрібно виносити українську культуру назовні. Зараз це наш головний пріоритет існування як організації. Тобто, недостатньо проводити невеличкі зустрічі в українському посольстві, треба організовувати великі акції, які б знайомили Словенію та Європу з українською культурою, оскільки нас досі плутають з Росією. Тоді ж виникла ідея проводити Ходу вишиванок, що буде одним з найкращих прикладів української ідентичності. Це – дуже гарне свято, яке всіх об’єднує. Вирішили, що будемо проводити це свято у травні, коли все розцвітає і коли в Україні святкують День вишиванки».

«Перша хода відбулася в травні 2014 року, – продовжує пані Інна. – В 2015 році вона була менш помітна, і тоді ми вирішили, що, крім Ходи вишиванок, свято потрібно розширити до рівня фестивалю. Так виникла ідея «Культурного міксу «Борщ». Чому така назва? Тому що протягом тижня відбуваються різні культурні події, тобто, велике різноманіття подій. Друга причина в тому, що росіяни привласнюють нашу кулінарну спадщину і видають за свою. Тому ми хочемо підкреслити: борщ це – українська страва. Захід під такою назвою відбувся вдруге».

У 2014 році ми показували для словенців серію українських фільмів, зокрема, «Хайтарма», «Той, що пройшов крізь вогонь» та ін. Людей було мало, бо перегляд фільмів проводився в приміщенні товариства. Бувало, що й по троє приходило. Тому ми зараз почали співпрацювати з державними бібліотеками. Вони складають річний календар подій і дають оголошення, куди включають і наші події. Тоді приходить значно більше людей.

У 2017 році в рамках «Культурного міксу «Борщ» була відкрита виставка репродукцій робіт Шевченка і лекція про його творчість того періоду. Крім того, був вечір, приурочений трагедії в Чорнобильській зоні, на якому словенський журналіст Петер Мочнік прочитав лекцію і розповів про свої враження від перебування в Чорнобильській зоні в 2016 році, якраз на 30-річчя трагедії. Також показали фільм Олександра Довженка «Земля». Цим фільмом ми хотіли познайомити словенців з передісторією Голодомору. Ексклюзивний дозвіл на право показу фільму надала студія імені Олександра Довженка. До речі, Словенія досі не визнала Голодомор геноцидом. Була запланована ще зустріч з режисером фільму «Будинок слова» Тарасом Томенком, але через поважні причини він не приїхав.

На превеликий жаль, Україна словенців цікавить дуже мало, сприймається стереотипно і негативно. Тому українській діаспорі в цій країні доводиться докладати багато зусиль для відбілювання чорних плям. Подібні акції – це один з ефективних кроків, які знайомлять словенців зі справжньою Україною. Тут діє потужна російська пропаганда. Протягом 15-ти років задіяний величезний ресурс, який працює над антиамериканською пропагандою, а українці, як правило, асоціюються з американцями, з їх фінансовою та політичною підтримкою. Начебто, американці погані, а ми, українці, їхні підлабузники. До речі, багато словенців вірять у брехню, що революцію у Києві зробили американці.

img_52035_2_1

Львівська писанкарка Віра Манько розповідає про українську писанку

img_52036_2_1

Андрій Гевка вручає Славіці Веселіч подяку від імені Музею писанкового розпису

img_52038_2_1

Майстер-клас від Славіци Веселіч

img_52037_2_1

Майстер-клас від Віри Манько

img_52032_2_1

Словенські студенти цікавляться розписом писанок

«В очах словенців ми, здебільшого, фашисти і неонацисти, – продовжує пані Інна. – Коли ми робили акцію проти візиту Путіна до Словенії, яка була офіційно зареєстрована, біля нашої групи з’явилася неофіційна група молодиків з мікрофонами, гучномовцями і лозунгами «Смерть фашизму». Вони вважають, що ми принижуємо російськомовних, не розуміючи, що насправді ми хочемо відродити свою мову, яку винищували протягом сторіч. Тому такими акціями намагаємось показати справжній імідж України, показати нас з іншого боку. Будемо і надалі продовжувати подібні заходи. Крім того, маємо стабільні цілорічні акції, зокрема, Шевченківські дні у Штанієлі, Різдвяні свята, свято Миколая, вшанування жертв Голодомору.

Проблема в тому, що про нас нічого не знають, а якщо знають, то читають «Спутник» або «Раша тудей», де скидають інформацію з антиамериканськими поглядами, а ми, мовляв, входимо в американський вплив і нас сприймають за неонацистів і, взагалі, за якусь незрозумілу націю. Коли я кажу, що я з України, то мені жваво та радісно повідомляють: «Я їду до Москви або вчу російську мову». А я тут до чого?! Нещодавно у бібліотеці я знайшла підручник з історії за 9 клас приблизно з початку випуску, в якому пише про мистецтво Візантії і в які країни воно пішло, де писали через кому «від Балкан до України, Росії (Київ, Москва, Новгород…). Звучало так, начебто, Київ належить до Росії. Це – страшні речі! І це вивчають прямо у школі. Часто мене запитують, чи відрізняється українська і російська мови. Багато словенців навіть про війну на сході України не знають. Правда, є й позитивний бік. Багато словенців, котрі раніше нічого не знали про Україну, пізніше почали нею цікавитися. Але їх – значна меншість. Багато словенців стали членами і симпатиками товариства «Любляна – Київ», беруть активну участь в українських заходах, знайомляться з нашою історією та культурою».

Цьогорічний «Тиждень української культури» розпочався 15 травня. Цього дня в Люблянському будинку літератури імені Приможа Трубара (перший друкар книжок словенською мовою, 16 ст.) відбувся круглий стіл на тему: «Україна: минуле і сучасність – роль України в історії Європи». Зі своїми роздумами і пропозиціями про Україну поділилися словенський правозахисник, публіцист та журналіст Бранко Собан, словенський історик Алеш Мавер, голова культурного товариства «Любляна – Київ» Андрій Гевка, а також львівський журналіст і публіцист Юрій Атаманюк. Акцію модерувала Інна Демченко-Фреліх.

У своїй доповіді історик Алеш Мавер намагався довести історичними фактами словенську та українську схожість. Зауважив, що, на жаль, пересічні, словенці погано знають нашу історію. Порушив тему релігії і патріархату. Не оминув журналіст болючої проблематики для наших народів – питання мови. На початку ХХ сторіччя словенці мали таку ж саму проблему: понад 20% населення Любляни розмовляли німецькою.

Журналіст Бранко Собан зазначив, що без знання історії, особливо злочинів сталінізму стосовно українців, неможливо зрозуміти, що зараз відбувається в Україні. Він постійно наголошував гостям, що ми історично йдемо в тандемі Україна – Росія і допоки триває війна, так і буде. Із зали була репліка від люблянського літературного критика, що Сталін, мовляв, не був етнічним росіянином і навіщо в усьому звинувачуємо росіян. На цю репліку пан Собан сказав, що нема різниці, якої національності керівник держави, а важливо те, яку державу чи імперію він представляє. Також запропонував читати історичні книги, а саме про сталінську епоху, щоб зрозуміти українське сьогодення та ставлення Росії до України. Також пан Собан згадав, що Європа, як і раніше, залишила Україну наодинці зі своїми проблемами і наполягав, що європейські інституції мали би більше приділяти уваги та допомагати Україні.

Голова КТ «Любляна – Київ» Андрій Гевка наголошував на неправильному перекладі історичної назви держави «Київська Русь», який словенською звучить як «Київська Росія».

«Для мене це – велика образа, – підкреслив пан Андрій. – Росіяни ніколи не називали себе русинами або русичами. Також хочу зазначити, що ніколи в історії не було «Московської Русі». До цього треба привертати особливу увагу та боротися за зміну правопису».

Пан Андрій детально розповів присутнім про державу Київська Русь та її розташування. Про те, як москвини вкрали нашу історію. Також наголосив на відмінностях між росіянами та українцями і хто з них має право на назву. Оперуючи історичними фактами, пан Андрій розповів гостям, коли насправді постала Росія і що до того часу росіяни були москвинами, а їхня країна офіційно мала назву Московія. Підкреслив, що росіяни навіть не можуть доказати своє слов’янське походження. А що стосується московської церкви, так званого «Третього Риму», то це – велика неправда, бо росіяни не мають жодних звичаїв на церковні свята (колядок, щедрівок, веснянок тощо). Насправді вони стали християнами майже 500 років пізніше від українців.

img_52039_2_1

Мовчазний протест на підтримку Олега Сенцова FreeSentsov під Російським культурним центром

img_52041_2_1

Хода вишиванок у середмісті Любляни

img_52040_2_1

До автора цих рядків було декілька запитань. Насамперед, словенців цікавило, хто такі галичани і чи вважають вони себе окремим народом. Запитували про Голодомор, про причину війни на сході України.

Під час минулорічної поїздки в Україну в рамках словенсько-українського культурного обміну групу українців і словенців настільки вразила писанкова тематика, що в рамках цьогорічного свята «Культурній мікс «Борщ» вирішили надати їй особливого значення. В складі групи була присутня відома словенська писанкарка Славіца Веселіч. Тоді ж збулася її мрія – відвідати Музей писанкового розпису в Коломиї. В музеї з нагоди візиту пані Славіци відбувся майстер-клас з розпису писанки з українськими писанкарками. Також продемонстрували консервацію писанок у музеї. Згодом у Львові Славіца Веселіч познайомилася з відомою писанкаркою і дослідницею писанкарства Вірою Манько. Відтоді вони заприятелювали і почали обмінюватися досвідом. Пані Віра запропонувала своїй словенській колезі українські саморобні писачки, які дуже зручні у користуванні.

І так, 20 травня в Слов’янській бібліотеці в м. Любляна відбулося писанкове свято за участі писанкарок Славіци Веселіч та Віри Манько. На свято завітали українці, словенці, а також троє представників Посольства України в Республіці Словенія. Майстрині розповіли присутнім про історію, колористику, орнаментику та сучасний стан писанкарства у своїх країнах. Також було продемонстровано слайд-шоу та відео української та словенської писанки. Голова КТ «Любляна – Київ» Андрій Гевка вручив Славіці Веселіч подяку, яку передала дирекція Музею писанкового розпису (м. Коломия, Україна) за розвиток і популяризацію писанкарства. В другій частині дійства відбувся майстер-клас з розпису писанки, в якому взяли участь усі бажаючі.

Паралельно в приміщенні Слов’ян­ської бібліотеки відбулося відкриття фотовиставки, присвяченої українській писанці. Виставка триває досі. Автор виставки – фотограф з Маріуполя (зараз мешкає в Словенії) Кирило Бєляєв.

Головним етапом свята була Хода вишиванок, що відбулася в старовинній частині столиці Словенії – Любляні. Відрадно, що на це дійство приїхало 50 учасників Культурної асоціації «Україна – Фріулі» з Італії, а серед них – кілька італійців і один італійський азербайджанець, котрий є активним учасником українських заходів в Італії. Вищеназвана асоціація разом з КТ «Любляна – Київ» три роки тому підписала угоду про створення об’єднання «Альпи – Адрія». Вони часто приїжджають до Словенії і разом відзначають українські свята, а українці зі Словенії, відповідно, приїжджають до Італії.

img_52042_2_1

Завершення Ходи вишиванок на території Люблянського замку

img_52043_2_1

Азербайджанець з Італії – Азер (у центрі) – приїхав підтримати словенських українців

 

У неділю, 20 травня, учасники КТ «Любляна – Київ» та італійські гості послухали лекцію про писанкарство, яку прочитали писанкарка Віра Манько та її словенська колега Славіца Веселіч. Лекція викликала велике зацікавлення серед присутніх. Українці, котрі волею обставин опинилися на чужині, на хвильку поринули в свої рідні писанкові краї. Крім того, гості мали можливість придбати писанки, писачки та літературу про писанкарство.

На завершення заспівали Гімн України. Після спільного обіду розпочалося традиційне свято вишиванки. Протягом кількох годин керівник параду Інна Демченко-Фреліх (вона – професійний гід) провела екскурсію старовинною частиною міста. Це додало урочистості і шарму.

 

Під час Ходи вишиванок було проведено мовчазний протест на підтримку Олега Сенцова FreeSentsov під будинком російського культурного центру та на центральному пішохідному мості – Тримостя. Завершилася Хода вишиванок у Люблянському замку.

 

img_52044_2_1

Любляна. Тримістя. Акція підтримки Олега Сенцова та всіх українських в’язнів Кремля

img_52045_2_1

Завершився «Культурний мікс «Борщ» 5 червня лекцією мешканців м. Штанієль Войка та Власти Маркочіч, біля будинку котрих встановлено погруддя Т. Г. Шевченка. Лекція відбулася в головній бібліотеці імені Отона Жупанчича м. Любляна. На лекції доповідачі поділилися своїми враженнями від подорожі по західній Україні (Закарпаття, Івано-Франківщина, Тернопільщини та Львівщина). Подорож для словенців організував зі словенського боку Андрій Гевка, а з українського – журналіст Юрій Атаманюк. На лекції було людно. Після вечора дехто висловив побажання відвідати Україну вже цього року. Пан Гевка цьогоріч знову організовує поїздку в Україну, бо завдяки таким поїздкам він і КТ «Любляна – Київ» пов’язують два народи і намагаються ламати негативні стереотипи про Україну та показувати наше різноманіття і багату культуру.

IMG_3077

Власта Маркочіч розповідає про Україну, бібліотека ім.Отона Жупанчича, м.Любляна

Текст та світлини: журналіст Юрій Атаманюк (м.Львів)

comments powered by Disqus